Історія будівництва і особливості архітектури

“В усі часи храми нагадували людям про небесний світ, шлях до якого починається тут, на землі,” – говорить голова Парафіяльної ради собору Ігор Лисов.

Коли ухвалювалося рішення про будівництво храму, на Теремках та у прилеглій частині Голосіївського району церков не було. Ігор Володимирович Лисов тоді прийняв рішення не використовувати “типовий” проект, а побудувати унікальний архітектурний шедевр – храм мав бути наповнений світлом, виглядати сучасно і водночас традиційно.

Рішення про назву собору прийшло на вершині Святої Гори Афон (2033 м над рівнем моря). На вершині цієї гори, що височить над півостровом Афон – уділом Божої Матері і чернечою республікою – зведено невеликий храм на честь Преображення Господнього. Звідти Ігор Лисов власноруч привіз до собору першу реліквію – камінь з вершини Афону. Камінь вмонтовано у мозаїчне зображення престолу в композиції “Євхаристія (Причащання апостолів)”, що у вівтарній апсиді собору.

Архітектурний проект у неовізантійському стилі свідчить про еволюційний розвиток українського храмобудівництва в руслі живої традиції на основі кращих історичних зразків. В основу архітектурної ідеї собору покладено геніальні витвори давньоруських майстрів, які зводили церкви у Києві, Чернігові, Великому Новгороді тощо. Образ собору є свідченням про безперервний зв’язок часів та сучасним відлунням геніальної архітектури церкви Покрова на Нерлі та Катерининської церкви в Чернігові. Цій архітектурі притаманна чистота форм, досконалість пропорцій, легкість та піднесеність ліній. Собор 43 метри заввишки вписаний в дугу з дзвіницею, яка врівноважує загальну композицію і доповнює цілісність архітектурного ансамблю. Архітектурне рішення соборного комплексу цілісне, не перевантажене дрібницями. Собор височить над парком ніби висічений з суцільного білого каменя.

Роботи почалися після затвердження проекту. Перша складність, яку зустріли будівельники – побудова фундаменту. Грунти в районі київських Теремків дуже ненадійні. Основний несучий шар тут – так звані повільні глини, які розташовані на глибині понад 20 метрів. Конструктори вирішили поставити собор на фундамент, в якому для передачі навантаження від будівлі використовуються буронабивні сваї. Такий фундамент зданий витримати великі навантаження як по вертикалі, так і по горизонталі навіть в умовах нестабільного обводненого грунту.

Закладний камінь для майбутнього собору був освячений 2005 року в Києво-Печерській лаврі намісником архієпископом Вишгородським Павлом. У церемонії закладки капсули до фундаменту собору на Покрову 2005 року взяв участь тодішній мер Києва Олександр Омельченко.

Закладання капсули у фундамент майбутнього собору

У 2011 році за участі Блаженнішого Митрополита Володимира поруч із собором закладено капсулу на будівництво дзвіниці. А у 2016 році за участі митрополита Олександра закладено камінь на будівництво першого з двох бічних приділів собору

Стіни собору вилиті з бетону. Це зручний і практичний матеріал, який дозволяє робити міцні конструкції будь-якої форми, в тому числі криволінійні. Собор має чотири апсиди на чотири сторони світу. Фундатор собору бажав зробити храм якомога світлішим. Заради цієї мети між апсидами на всю висоту стін зроблени вузькі стрілчаті вікна, аж до купола заввишки. А в самих стінах безпосередньо над напівкругами апсид на всю товщину стіни зроблено хрестовидні пройоми, закладені прозорими склоблоками. Таке архітектурне рішення створює м’яку гру світла в інтер’єрі. Сонячне проміння не попадає напряму в апсиди, а концентрується в центрі внутрішнього простору. Собор наповнюється світлом ніби зсередини.

В геометричному плані храм являє собою поєднання випуклих та вгнутих поверхонь. Підкупольний радіус, до якого сходяться вікна, менший за радіус підлоги, тому центральний об’єм собору трохи звужується догори. Цей архітектурний засіб унаочнює піднесення віруючої спільноти до неба. Церква ніби відривається від землі та підіймається до слави Божої. Образ підсилюється декількома сходинками, що зроблені у вітрилах – місцях поєднання вікон із підкупольним барабаном. Сходи як символ зустрічного руху – сходження Бога до людини і піднесення людини до Бога – вперше зустрічається у видінні праотця Якова (Бут 28:12). Це є символ Завіту. Яков бачив сходи від землі, а верх їхній сягав неба, і ангели Божі підіймались і сходили ними. Діалог Бога і людини відбувається в Церкві, а особливо – за Божественною літургією, місцем звершення якої є християнський храм.

Стіни собору всередині покриті ромбовидними плитками з перліту. Шви між плиткою прокладені мотузкою з синтетичного матеріалу, а місця хрестовидного перетину швів закриті розетками. Таке внутрішнє облаштування є єдино можливим для поверхонь, де відсутні прямі лінії. Саме ромбовидна форма плитки є найкращою для покриття радіальних поверхонь. Матеріал, з якого зроблено плитку та розетки, – перліт, результаті гідратації обсидіана – вулканічного скла. Структура цього мінералу розпадається на овальні зерна – перли. Перед використанням в будівництві перліт дроблять та нагрівають в пічі. Коли матеріал нагрівається понад 120°C, з нього випаровується вода, залишаючи великі пори, а самий матеріал стає дуже легким. Його пористість може становити до 40 відсотків. Далі перліт змішують з високоякісними цементами, і отримують легкий дихаючий облицювальний матеріал, що має високі тепло- і звукоізолюючі властивості та не горить. До того ж, перліт не погіршується з часом, його не треба оновлювати чи фарбувати. Навпаки, з роками його фактура стає ще більше виразною.

Підлога собору у вівтарних частинах покрита мармуром, решта – кам’яною плиткою. В підлозі прокладене водяне опалення. Завдяки теплій підлозі в храмі взимку люди завжди почуваються тепло, навіть коли температура повітря не дуже висока. А влітку в соборі доволі прохолодно завдяки природному кондиціонуванню: товсті стіні повільно пропускають тепло, а нагріте вологе повітря піднімається під купол та виводиться назовні.

Дах собору покрито мідю. Мідні листи, поєднані методом фальцування, створюють надійне герметичне покриття. Вода, що попадає на дах під час опадів, відводиться водоводами всередині стін – у товщі зовнішнього утеплювача. Таким чином стіни храму ззовні не перевантажені зайвими елементами.

Купол собору зроблений з комбінованих матеріалів. Оскільки форма куполу, відповідно до проекту, мала бути сферичною, вздовж усього металевого каркасу діагонально закріпили тонкі вузькі дерев’яні рейки, які потім обшили, покрили міддю та позолотою. Під накупольним хрестом установлено вентиляційну гільзу, через яку з храму виходить тепле, насичене вологими парами повітря.

Для виготовлення куполу дзвіниці застосовано іншу технологію. Цей купол вилитий з бетону. Будівельники зробили металевий каркас, а потім виготовили точні шаблони зовнішнього та внутрішнього радіусів. Каркас і шаблони закріпили на центральній вісі, встановленій на будівельному майданчику. Під час обертання шаблонів навколо центру на сітку каркасу поступово, шар за шаром, додавали бетон, в який для міцності та еластичності додали полімери. Далі його пошліфували, загрунтували і покрили сусальним золотом. Процес виготовлення куполу зайняв близько двох місяців.

Комплекс продовжили розбудовувати і після освячення. До Покрови 2012 року відбудовано та освячено дзвіницю біля собору з найбільшим в Україні карильйоном на 56 дзвонів, які покривають всі ноти фортепіанного ряду. На дзвонах можна виконувати різні музичні твори. Дзвін кожного дзвону на диво чистий, точно відповідає ноті. Карильйон виготовили в Нідерландах на підприємстві Petit & Fritsen, що займається цим вже понад 600 років. Вага найбільшого дзвону 1670 кг, найменшого – 5 кг. Це унікальна дзвіниця, що не має аналогів у світі. Коли виливали останній колокол, до сплаву додали монети, зібрані парафіянами. Частина карильону використовується за допомогою ручного управління для церковного дзвону, а повний карильйон має електронне управління і під’єднаний до годинника. Кожну годину карильйон грає коротку красиву мелодію, а опівдні – Гімн України.

У 2016 р. перед дзвіницею встановлено перший у світі пам’ятник Блаженнішому Митрополиту Володимиру (†2014). Блаженніший Владика сидить, відпочиваючи, у богослужбових ризах, правиця піднята для благословення, ліва рука покладена на розкриту книгу Святого Письма. Постать Митрополита виточена з граніту; обличчя, руки та хрест на митрі вилиті з бронзи. Скульптор Юрій Левченко працював над художнім рішенням та виготовленням пам’ятника близько дев’яти місяців. Пам’ятник виточено з цілісної глиби граніту, яка важила дев’ять тон. Вага пам’ятника 2,6 тони.