Проповідь на Введення у Храм Пресвятої Богородиці

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Про введення у храм Пресвятої Богородиці ми не зможемо прочитати у Євангелії. Ці події дійшли до нас через Святе Предання, а також через апокріфічний текст, відомий під назвою “Протоєвангеліє Якова” (в принципі, назва в корні невірна, бо через деякі текстологічні нюанси доведено, що Яків, брат Ісуса, не міг бути автором, а самий текст Протоєвангелія написаний наприкінці ІІ ст., приблизно у 160-х роках).

Коли було встановлене святкування цієї події – достеменно невідомо, але вже у 1 сторіччі антіохійський єпископ Єводій згадує про це. Пізніше, епізодично про цю подію згадували блаженний Єронім та Григорій Ніський у 4 сторіччі, а загальне поширення свято Введення отримало на Близькому Сході до 9 століття. Саме у 9 столітті Георгій Нікомідійський, якого можна сміливо називати найбільшим піснеспівцем Богородиці, написав святковий канон, який настільки полюбився церковній спільноті, що цей канон зробили мало не постійною уставною одиницею. Цей канон ми всі чули, він співається мало не щонеділі на всенічній – “Відкрию уста мої”.

Я не хочу в мільйонний раз переказувати вам, дорогі мої, перебіг тих подій. Я хочу зупинитися саме на основах святкового канону до свята Введення. То ж я відкрию вуста свої, і дуже сподіваюся, що Господь наповнить їх духом, щоб у цих словах оспівати Царицю Матір. І з натхненням, з близькосхідним пафосом ми всі можемо сміливо прохати разом із Георгієм Нікомідійським, щоб Дитинча Марія, живоносне і достатнє джерело, духовно укріпила нас, і сподобила вінців слави. Оце так дерзновення, браття і сестри! Не пригнічення, не биття головою об підлогу, а ревне сподівання у вінцях слави. Дерзновенням і ревністю пронизаний цей день, бо все вжахнулося при входженні Діви. І не тільки дерзновенням і ревністю, але й батьківською радістю Йоакима та Анни. Георгій Нікомідійський зашифровує цю радість у ірмос шостої пісні канону. Автор каже нам – звершуючи це свято, богомудрі, заплещімо руками! Нас з вами високо йменують богомудрими. І це через те, що ми всі тут зібралися, щоб молитовно допомогти Дитиночці піднятися по 15-ти щаблях єрусалимського храму. Це хіба нам не комплімент?

І ці 15 щаблів- то лише початок земного подвигу Марії. Автор канону загострює увагу на розмові Архангела Гавриїла із Дівою – Слухай, чиста Діво! Будь готова до прийняття Бога. Я дуже хочу, щоб слова архангела стосувалися і нас, щоб ми цього дня задумалися – а чи ми готові до прийняття Бога? Він ось-но поруч, Він близько, вже Діва Марія в курсі, що Вона має зробити для нас. А ми? Зможемо гідно прийняти Того Невмістимого, який через Свою Матір буде жити з нами?

Отже, богомудрі. Георгій Нікомідійський завершує святковий канон закликом нас не замовкати. Він порівнює наші хвали Богородиці із ангельським співом. Мабуть, жоден з піснетворців нас з вами, дорогі, так не осипав компліментами у своїх творах.
Тому давайте спробуємо бути гідними цих компліментів. Бо після таких піднесених слів на нашу адресу ой як не хочеться розчарувати автора канону до свята Введення.
Дякую, богомудрі. Амінь.

Протодиякон Дмитро Самойленко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *