Богослужбова тематика Великого Четверга — спомин Тайної вечері Спасителя, під час якої Ісус вперше причастив учнів-апостолів Своїм Тілом і Кров’ю.

Тему Тайної вечері вводить тропар дня – “Коли славні ученики…”, далі вона розкривається у читанні глави 22 Євангелія від Луки та продовжується літургією, на якої усі віряни причащаються Тіла й Крові Христових. Апостольське читання за літургією взяте з Першого послання апостола Павла до Коринтян та є найдавнішим в історії серед писемних джерел згадок про Таємну вечерю (послання до Коринтян написане раніш за усі Євангелія). За літургією декілька разів співають гімн “Вечері Твоєї тайної…” – де віряни просять Господа, щоб Він удостоїв їх стати причасниками Таємної вечері, та зі свого боку обіцяють вірність у сповіданні віри та виконанні заповідей Божих впродовж усього життя. Цього дня у храмах зазвичай багато причасників, до того ж, частина Святих Дарів готується для причастя хворих впродовж усього року.

Наприкінці літургії у монастирях та при архієрейських службах відправляється чин умивання ніг, під час якого диякон читає розповідні фрагменти відповідного євангельського тексту, а єпископ — репліки Ісуса Христа від першої особи. Навколо архієрея сидять 12 священиків, що зображають апостолів, у тому числі Іуду. Під час читання слів “і почав умивати ноги учнів…” єпископ умиває ноги священиків водою та витирає “лентою”, якою він є підперезаний, подібно до Спасителя на Тайної вечері.

Великого Четверга можуть відправлятися й інші особливі чини. Так, цього дня у деяких Помісних Церквах патріарх освячує миро для таїнства Миропомазання. Це буває раз на декілька років. Освячене миро потім роздається на усі парафії, ним священики помазують новоохрещених християн.

Крім того, у Великий Четвер у давнину, коли за серйозні провини християн на довгий час відлучали від церковного спілкування, міг відбуватися чин прийняття тих, що каються, у спілкування з Церквою. Звідси походить візантійський звичай відправляти цього дня таїнство Маслосвячення, або Соборування, відомий з XIV століття. На той час Соборування стало не тільки відправлятися над хворими, але й розумітися як особливий різновид покаяння. І дотепер у грецькій практиці у Великий Четвер після утрені роблять загальне Соборування, проте помазують не сім разів, а тільки один раз, наприкінці чину.