Вечірнє служіння літургії Ранішосвячених Дарів

Від часу освячення Спасо-Преображенського собору ще з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира ми долучилися до відродження практики служіння літургії Ранішосвячених Дарів ввечері, як це передбачається церковним уставом та самою логікою цієї служби, бо ця літургія поєднується з вечірнею. Протягом дня віряни тримають повний піст, щоб ввечері натщесерце причаститися Тіла і Крові Христових. Для тих, хто за станом здоров’я чи з інших причин не може цілий день до вечора не їсти і не пити, дозволяється починати піст з опівдня.

11006419_974581442566772_2559431001358418594_n

Упродовж Великого посту по середах і п’ятницях відправляються особливі богослужіння – літургії Ранішосвячених Дарів. Для причастя за цією літургією береться Агнець (євхаристійний Хліб), який був освячений у неділю на Божественній літургії святителя Василя Великого.

Для того, щоб відчути особливу, неповторну атмосферу “світлої печалі”, яку створюють великопісні богослужіння, треба прийти до церкви не тільки у суботу чи неділю, а у буденні дні. Богослужіння по суботах і неділях під час Великого посту майже не відрізняється від звичайного. Якщо є можливість та дозволяє графік роботи, варто хоча б один раз прийти на літургію Ранішосвячених Дарів. Тут також можна посповідатися та причаститися та разом із тим “зануритися” у трепетну та тиху красу великопісних буднів.

Вечірні літургії Ранішосвячених Дарів служитимуться у Спасо-Преображенському соборі по середах. Слідкуйте за розкладом богослужінь.

* * *

Одна з характерних рис богослужіння Великого посту — літургія Ранішосвячених Дарів, відома ще з початку VII століття. Відправляють її в більшості українських церков, як правило, вранці. Хоча сама ця літургія побудована на основі вечірнього богослужіння, і має відправлятися ближче до вечора. Досвід вечірнього служіння літургії показує незрівнянну перевагу цієї практики.

Служіння літургії ввечері дає змогу уникати літургійного “номіналізму”, що, на жаль, давно стало поширеним явищем. Маю на увазі бездумне промовляння нами тих або інших слів, без найменшого бажання хоча б замислитись над їх сенсом, над тим, чого вони стосуються… Так, наприклад, коли під час богослужіння ми співаємо “прийшовши на захід сонця”, “жертва вечірня” — піснеспіви православної вечірні, служби, що виникла як моління при вечірньому запаленні світильників, — а за а вікном ледь-ледь промайнув світанок — ми говоримо неправду перед Богом. Так само говоримо неправду і ввечері, коли після заходу сонця (а влітку й до заходу) читаємо вранішні молитви під час “всеношного бдіння” і дякуємо за ніч, що минула, і хвалимо Бога, що “показав нам світло”. Здавалося б, що важкого: відправляти служби у час, який відповідає задуму богослужіння? — На практиці, виявляється, не все так просто.

У нас укоренилося уявлення, нібито літургія — чи то євхаристійна (свт. Іоана Златоуста або Василя Великого), чи то Ранішосвячених Дарів — має неодмінно починатися до полудня. Проте, на відміну від усталеної думки, навіть прийнятий сьогодні устав призначає різний час для відправи літургії у різні дні. І в такому підході простежується необхідна логіка: час початку літургії регулює тривалість євхаристійного посту (повного утримання від їжі та питва до причащення). У дні великих свят літургія починається дуже рано — “заради бдіння”, тобто тому, що перед нею відправлялася тривала всеношна, яка є заміною євхаристійного посту.
За прийнятою сьогодні практикою такі, тобто дуже ранні літургії бувають на Пасху та Різдво, а у деяких парафіях — і в дні інших дванадесятих свят. Такі літургії, зазвичай, закінчуються перед або на світанку.

У недільні дні церковний устав приписує починати літургію на початку дев’ятої години ранку, щоб можна було розпочати трапезу на початку десятої. У звичайні дні літургія, за приписами уставу, починається об одинадцятій годині ранку — щоб піст перед нею був триваліший. Із цього, до речі, видно, що час служіння літургії має тривати близько однієї години, тоді як у деяких парафіях тепер трапляється, що літургії тривають понад дві години, а то й усі три!

Є кілька днів у церковному році, коли євхаристійна літургія поєднується з вечірнею. Це найважливіші дні церковного року, і їхня богослужбова практика, як доведено науковцями-літургістами, найменше схильна до змін. Із вечірнею євхаристійна літургія поєднується у Великий Четвер, Велику Суботу, святвечори Різдва та Богоявлення. На вечірні ж побудовано й літургію Ранішосвячених Дарів.
Про те, що у Велику Суботу постували аж до вечора, свідчить 64-те Апостольське правило:

“Якщо хтось із кліриків буде викритий в тому, що постує у день Господній, чи в суботу, окрім єдиної тільки (Великої Суботи), нехай буде позбавлений сану. Якщо мирянин, нехай буде відлучений”.

Про який піст ідеться? Досить часто це правило цитують як заборону постувати в суботу перед недільним Причастям, проте застосування правила до цієї ситуації виглядає анахронізмом: в епоху складання правил не йшлося про додатковий піст перед причащенням. Насправді у цьому правилі йдеться про особливий піст, можливий тільки однієї суботи на рік. Якщо подивитися на богослужбові особливості субот упродовж року, неважко зауважити, що тільки один раз на рік — у Велику Суботу — літургія поєднується з вечірнею. Але якщо починати її відправу одразу з настанням сутінок, під час запалення світильників, то увесь день вийде абсолютно пісним: адже до Причастя їжі не споживають.

Отже, за задумом упорядників церковного уставу, є певні дні, які мають бути суворішими стосовно посту в порівнянні з іншими. І це відображено не лише в нині чинному уставі — Типіконі (до речі, доволі пізньої редакції), але й у практиці давньої Церкви. Принаймні, нам трапилося підтвердження вечірньої відправі літургії в Апостольських правилах, які дослідники датують приблизно серединою IV століття.

Взагалі, церковне життя зовсім невипадково має певний ритм. Він допомагає збагнути щось украй важливе. Добове коло богослужінь, що містить молитви на кожен час; буденні дні, що завершуються суботою та “восьмим днем” Воскресіння; свята; щорічні великопісні мандри та триденний перехід від Хреста до Воскресіння… В усьому цьому без винятку є глибокий сенс, вростаючи в який, починаєш поступово усвідомлювати не тільки красу і велич задуму, подібного до дивовижної симфонії, але й глибини богослов’я.

Практика служіння літургії Ранішосвячених Дарів увечері допомагає розкрити християнське ставлення до часу. Для християнина час — не статичний і не циклічний. Час не повторюється у своєму глобальному плині (повторюються тільки деякі шаблони поведінки, помилки минулого тощо). Глобально ж для людини, що живе за біблійним світоглядом, час — лінійний: має свій початок і свою кінцеву мету. Час сотворений разом із світом: це його точка відліку. Сім днів творіння, що не повторюються, показують, як “розгорталося” творіння згідно з задумом Божим.
Епоха, в яку живемо ми — день сьомий. Цього “дня” сталися ще дві ключові події для християнського розуміння світу: падіння світу і спокутування цього падіння. Світ, створений Богом як “вельми добрий”, через падіння людини теж постраждав. “Вінець творіння”, покликаний бути у світі царем та священиком творіння, не виконав свого покликання, і через це “все творіння разом стогне і мучиться дотепер” (Рим 8:22).

Але прийшов Син Божий, і, у прямому, істинному сенсі цього слова — Людина. Ісус Христос став одним із нас. Він прийняв не тільки людське тіло, але й душу: волю, свідомість, почуття. Усе, окрім гріха. Він здійснив те, до чого покликав Бог Адама, — виконав волю Отця Небесного. І цю волю Він виконував від початку Свого земного шляху аж до останньої миті, до пролиття крові на Хресті та навіть до смерті. “Син Людський прийшов знайти і спасти те, що загинуло” (Лк 19:10). “Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох” (Мф 20:28). Церква сповідує, що Ісус Христос — одночасно Син Божий і Син Людський, розіп’ятий за гріхи людські і воскреслий по смерті.

І причащаючись, ми так само сповідуємо Ісуса Христа, в Якому викуплено все людство.

Отже, якщо ми обираємо бути Його учнями, йдучи Його шляхом, поєднуючись із Ним у таїнстві Святого Причастя, то можемо спастися.

Християнин чекає на зустріч зі своїм Господом. Чекає настання Царства Божого, “восьмого дня” — нової епохи в житті світу, що настане після Другого пришестя Христового. Образом цього “дня” є кожна неділя — день перший і восьмий водночас. День, що настає за суботою — днем сьомим. Це день, коли уся громада християн збирається на свято Євхаристії.

Втім, пережити час як стан очікування і підготовки найкраще допомагає постування. Протягом Великого посту ми готуємося до Великодня, поступово наближаючись до тижня Страстей Господніх. А під час цієї мандрівки в ті дні, коли увечері відправляється літургія Передосвячених Дарів, ми впродовж усього дня очікуємо Причастя — нашу зустріч із Христом. Протягом усього дня, що сповнений повсякденними турботами, працею, зустрічами, телефонними розмовами, поїздками — та хіба мало чим! — у нашій свідомості постійно присутня думка про майбутнє Причастя. І ось ця пам’ять про те, що чекає на нас цього вечора, привносить зовсім “інший вимір” до самої буденної повсякденності. Ми вже інакше ставимося до розмов, справ, зустрічей, жартів тощо, знаючи, що за декілька годин будемо стояти у храмі та молитися про Причастя Тіла і Крові Христових.

І ось, таке саме очікування має бути у нас не лише у дні вечірнього Причастя, а й упродовж усього життя. Життя християнина — це шлях, і мета його — зустріч з Христом у Царстві Божому.

Чи згадуємо ми про це і як часто? Чи наповнене наше життя очікуванням найбажанішої, найголовнішої зустрічі? — Літургія Ранішосвячених Дарів і піст, що передує їй протягом усього дня, допомагають нам згадати про “вектор” нашого життя, надати йому сенсу і спрямувати нас уперед — до нетлінного Царства, якому не буде кінця.

Протоієрей Андрій Дудченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *