До нашого собору привезли чудотворну ікону Божої Матері “Одигітрія Байтальська”

baytalska_icon_smСьогодні ввечері, 4 листопада, до Спасо-Преображенського собору з благословення митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра привізли ікону Божої Матері “Одигітрія Байтальська”. Початок історії цього чудотворного образу сягає XVIII століття. Образ прославлений багатьма чудесами. Ікона перебуватиме в нашому соборі до 17 листопада.

Сьогодні після вечірнього богослужіння в соборі було прочитано акафіст перед Байтальською іконою Пресвятої Богородиці. Протоієрей Антоній Кумпете, який привіз чудотворний образ, розповів парафіянам про його історію.

14937925_1837256543228148_760488299_n

Початок історії чудотворного образу Божої Матері “Одигітрія Байтальська” сягає XVIII століття. Наразі вона постійно перебуває у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у жіночому монастирі села Байтали Одеської області. Образ прославлений багатьма чудесами та зціленнями.

Село Байтали знаходиться на відстані 200 км від міста Одеса, у північній частині області. На дві половини село розділяє річка Тилігул, що раніш була судноплавна — за легендою, тут колись затонув турецький корабель із скарбами. Приблизно у 1720 році тут вже був чоловічий монастир. На нього у ті роки напали турки та вирізали приблизно 300 ченців, а монастирські будівлі геть спалили. Монахам, які вцілили, вдалося врятувати від вогню лише декілька святинь.

У “Досвіді статистичного опису міста Ананьєва” від 1854 року говориться, що “у 17 верстах від міста Ананьєва, у казенному селищі Байтали, на Тилігулі, був заснований монастир біля 1700 року. Тепер немає навіть слідів його, тут був за тих часів облаштований прекрасний фонтан. У 1849 році почали розчищати засмічену трубу його, але під час робіт обвалилася гора та ледве не призвела до смертних випадків. З того часу роботи було припинено, однак вода чиста, легка, студена, досі просочується”. Насправді це не просто вода, а святе джерело, яке хотіли перетворити на розвагу. Але в народі джерело одразу назвали чудотворним, бо від його води відбувалося багато зцілень. Старожили розповідають, що на початку ХХ століття тут була каплиця.

Старовинна церква Різдва Пресвятої Богородиці була вщент зруйнована богоборчою радянською владою у 1930-х роках. Мешканці села не впали у розпач та невдовзі, коли у часи війни село перебувало під румунською владою, звели новий храм. Після закінчення війни ця церква також була зачинена радянською владою та перетворена на аптеку, а згодом — на радгоспний склад. Глиняні стіни почали руйнуватися, тому сьогодні церква вже не підлягає реставрації, і продовжує використовуватися як склад, правда, тепер — церковний. У 1993 році розпочато, а у 2015 році завершено будівництво нової церкви Різдва Пресвятої Богородиці з цегли. Разом із тим на церковній території будується ще один храм — святого великомученика Георгія Побідоносця, та жіночий монастир.

Невдовзі після початку будівництва парафії було пожертвувано старовинну ікону. В кінці 2005 року ікону привезли для реставрування до Києво-Печерської Лаври. Реставратори встановили, що іконі понад двісті років. Ніхто не знав ані історії ікони, ані точного віку, ані походження. Ікону назвали за місцем її перебування — Байтальська. Є думка, що це — одна з монастирських святинь, що вцілила після пожежі, а тепер повернулась “додому”.

Львівська ікона Божої Матері.

Львівська ікона Божої Матері.

Потім звернули увагу, що Байтальський образ Пресвятої Богородиці є майже копією іншої маловідомої святині — Львівської ікони Божої Матері, на якій образ Богородиці також написаний на темному тлі. У 1534 році ця ікона з якоїсь православної церкви потрапила до латинської катедри у Львові, де перебувала впродовж тривалого часу, і де була двічі перемальована в католицькому стилі — у 1586 та 1671 роках. Коли ж львівський латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський ініціював “очищення костелів від чужих ікон”, образ був переданий вірменам. У вірменському соборі Львова ікона перебувала до ХХ століття. Після Другої світової війни ікона на певний період зникла з поля зору, і знову привернула увагу громадськості у 1984 р., коли була закуплена від приватної особи до фондів Львівської картинної галереї. За свідченням директора картинної галереї, відомого українського мистецтвознавця Бориса Возницького, приніс ікону в червні 1984 р. інженер Андрій Отко. З його слів, ікону в 40-х роках переховувала вчителька школи вірменок-бенедиктинок пані Станкевич. Після смерті вчительки ікона опинилася у її вихованки – Софії Блонської, матері А. Отка.

У відділі реставрації картинної галереї було розкрито первісний авторський живопис, який зберігся без суттєвих втрат, усунуто пізніші записи XVI і XVII ст. Відрізані зверху і знизу краї дошки вирішено не реконструювати, не поновлювалися втрати ґрунту, не робилося тонування. Для експонування ікони було виготовлено спеціальне обрамлення з мікрокліматом, що перешкоджав деформуванню основи. Головні реставраційні роботи виконав відомий фахівець Володимир Мокрій. Ікона Львівської Богородиці 1987 р. була показана на виставці та увійшла до каталогу новореставрованих творів мистецтва з датуванням, запропонованим Б. Возницьким – XIV ст.

Іконографічна традиція Львівської Богородиці є спільною не тільки з Байтальскою іконою, а й з образом Богородиці Одигітрії з церкви св. Симеона Богоприїмця у с. Звертів під Львовом (кін. XV – поч. XVI ст.), іконою з церкви св. Параскеви у Красові, іконами з Белза та Буська, де Богородиця зображена на блакитному фоні.

Походження цієї унікальної ікони дослідники пов’язують із пізньовізантійською традицією ісихастського іконописання, що була характерною для православної церковної культури XIV-XV століть, а також і з формуванням ранньомодерної львівської іконописної традиції, православна основа якої давала широкі можливості для відображення духовного пошуку у фарбах, утім і з запозиченнями із Заходу. Темне тло образу Пресвятої Богородиці Одигітрії Львівської відтінило глибину істини пізнання Божественного шляху спасіння, вказаного вірним жертвою Боголюдини Христа та святим Материнством Приснодіви. Як позбавлення всякого помислу та образу мало бути запорукою ісихії у в Ісусовій молитві ченців, що присвячували життя духовному подвигу, так пізнання Світла істини мало бути відкритим для вірних на тлі темного “світла”, як називали у давнину фон ікони.

Упродовж багатьох століть це світло істини та Божественної любові променіло зі святих ликів Пресвятої Богородиці з Дитям, перед якими схилялися у молитві львів’яни, обтяжені турботами та скорботою, засмучені духовною чи тілесною слабкістю. І упродовж століть Пресвята Богородиця-Мати вислуховує прохання та молитви, милістю Божественного Сина даруючи людям зцілення від земних скорбот. Відомі численні випадки, коли за молитвою перед Львівською іконою Пресвятої Богородиці видужували онкологічно хворі, а найбільше перед Її святим образом було зцілено жінок, що страждали від безпліддя.

По молитвах на водосвятних молебнях перед Байтальською іконою Божої Матері також вирішилося багато проблем. Зцілювалися недужі; у сім’ях, що довго не мали дітей, відбулася довгоочікувана подія; успішно завершилися судові справи; та найважливіше — повернулися до родин дочки та сини нещасних матерів, які просили про заступництво Пресвяту Богородицю. Широка географія цих подій. Вшанували ікону та отримали допомогу від неї тисячі вірян в Україні, Росії, Молдові, Румунії, Німеччині, Австрії, Італії, Узбекистані. Парафіяни завели книгу, де записують свідчення про благодатну допомогу Божої Матері.

Бачачи любов багатьох людей до Свого образу, Богородиця почала просвітлювати лик на іконі Одигітрії Байтальській. Так колись забута, невідома ікона для багатьох стала відомою та шанованою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.