Ексклюзивне інтерв’ю архієпископа Олександра газеті “Рідне місто моє”

Намісник Спасо-Преображенського храму вікарій Київської Митрополії Високопреосвященніший архієпископ Олександр (Драбинко) в ексклюзивному інтерв’ю газеті «Рідне місто моє»: «Приклад священика показав нам Господь Ісус Христос, котрий прийшов, як написано в Євангелії: «Син Божий прийшов не щоб Йому служили, а щоби послужити».

— Останнім часом резонансним обговоренням в ЗМІ є не досить добрий стан здоров’я Блаженнішого Митрополита Володимира…

— Так, дійсно, Блаженніший Митрополит Володимир з кінця жовтня 2011 року занедужав і потрапив до лікарні. З того часу стан здоров’я владики трохи погіршився. Блаженнішому було проведено операцію на стегні, проте згодом внаслідок ускладнень хвороби Паркінсона, у Блаженнішого Владики розвинулася пневмонія, яка ледве не коштувала йому життя. Майже два з половиною місяці Блаженіший перебував у реанімації. У цей період ми разом зі всім Православним світом звершували за нього молитви та просили Бога про те, щоби він залишив нам нашого Предстоятеля, нашого Батька, залишив людину, яка є авторитетом для всіх і для кожного. Маємо надію, що наші молитви були почуті Богом, і відповідно, лікарі зробили також свою добру справу, — Блаженніший Митрополит Володимир повернувся до життя, проходить реабілітацію у клініці, звершує останнім часом богослужіння все активніше і активніше, спілкується із єпископатом нашої Церкви, приймає мирян, дуже цікавиться життям не лише церкви, а й тим, що відбувається і в місті, та й у нашій державі.

— Зважаючи на Ваш доволі молодий, як для такої поважної посади вік, у Вашій постаті дехто бачить такого собі реформатора, який прийшов привнести зміни в церковне життя УПЦ МП. Чи це так?

— Не зовсім згоден із таким формулюванням, як реформатор, але для кожного часу та кожної епохи є якісь певні зміни того, що було сталим протягом багатьох віків. Реформа — це докорінна зміна певних засад, життя, віровчення, інших усталених норм. Проте впродовж життя Церкви, в кожен період колишні форми та колишній зміст набувають нових форм. Звичайно, сьогоднішній день потребує і від Української Православної Церкви відповідного реагування на те, що відбувається в навколишньому світі. Багато форм служіння, які були недоступними Церкві за радянських часів, чи то в проповіді Євангелія, чи то в соціальному служінні, звичайно, на сьогоднішній день повинні церквою освоюватися. Дехто через своє нерозуміння не сприймає нових форм, називаючи той же Інтернет болотом, проте Господь говорив: «Я прийшов спасти не праведників, а грішників», відповідно людство, власне кажучи, також являлося мабуть свого часу не ідеальним. В цей світ він прийшов, від нього постраждав, але ж, проте, знайшовши в ньому апостолів; посіяв добрі плоди, які пожинає Церква вже протягом багатьох століть.

Ні, я не реформатор і ніколи не прийняв би собі такого іменування, оскільки віра, якої навчили мене батьки, якої навчила мене Церква, є основою і запорукою мого служіння. Проте, повторюся, форми її, вважаю, мають відповідати сьогоденню, і бути близькими до людей, бути близькими до народу, близькими до того Євангельського змісту, який ми повинні черпати зі Слова Божого.

— Чому Ви вирішили стати священиком? Священство — це Ваш свідомий вибір?

— Для мене стати священиком, чи не стати, чесно кажучи, ніколи й не стояло як питання. Оскільки з самого дитинства, з бабусею дуже часто відвідував Храм Божий. Звичайно, свій відбиток радянська школа накладала, проте наша західна Україна завжди була глибоко релігійною, і не дивлячись на те, що у школі ті ж самі вчителі говорили, що Бога немає, проте так само освячували паску, так само сповідувалися і причащалися. І все це, звичайно не спотворило релігійного бачення, яке було в мене вкладено моїми батьками. Ще навчаючись у середній школі, відвідував недільну школу, котра була відкрита при Корецькому жіночому монастирі. Протягом чотирьох років там же ніс послух іподиякона при єпископських службах, коли на свята приїжджали архієреї. По закінченні школи було благословення духівника та благословення ігумені Наталії (Ільчук) поступати до Московської Духовної Семінарії. Чесно кажучи, про інше я і не думав. Отримавши рекомендацію, вступив до Семінарії, отримав духовну освіту, за благословенням Блаженнішого Митрополита Володимира приїхав до Києва, тут закінчив Київську Духовну Академію. Згодом, також із благословення Блаженнішого, прийняв духовний сан, монашество. Власне кажучи, якихось докорінних змін світобачення в мене не відбувалося. Все йшло, мабуть, так як угодно Богові, за його промислом, за що я Йому вдячний.

— Ваше перше служіння.

— Дияконську хіротонію Блаженніший Митрополит Володимир звершив наді мною у Тиверії, в монастирі святої рівноапостольної Марії Магдалини. Священицька хіротонія була прийнята мною з його рук в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира. Того ж року на Святій Горі Афон Блаженніший Владика звершив мій чернечий постриг. Через декілька років мені було доручено єпископське служіння.

— Яким повинен бути священик, які головні завдання парафіяльного священика?

— Священик, перш за все, повинен бути Священиком. І це стосується як парафіяльного, так і священика, який живе в обителі, в монастирі. «Священик» походить від слова «освячує», а хіба може освячуватися щось не від священного? Таким чином, кожен із парафіяльних носіїв сану повинен повторювати слова тієї присяги, яку він дає перед своєю священицькою хіротонією, а в ній викладено всі ті норми, якими повинен керуватися протягом усього свого життя той, хто сподобився прийняти священний сан: це сумлінне виконання богослужінь, це власний приклад життя, який не повинен вводити у спокусу парафіян, це самовіддане служіння, уподібнення Христу. Особисте повинно ставати на задній план, і ніколи не перекривати те, до чого нас призвав Христос «Ідіть і проповідуйте». Священик повинен виконувати як обов’язки, покладені на нього священноначаллям, так і, в першу чергу, Богом. Все, що він повинен робити, — це Євангельський обов’язок, який виходить із двох заповідей: служити Богу і служити ближньому. І саме приклад священика показав нам Господь Ісус Христос, котрий прийшов, як написано в Євангелії: «Син Божий прийшов не щоб Йому служили, а щоби послужити». Таким чином кожен із нас, священників, повинен поступати в своєму житті, беручи приклад зі свого Пастиреначальника.

Головне завдання — проповідь Слова Божого в сучасному світі. Знаходження можливих шляхів, щоб секулярний цей світ привернути до Церкви, воцерковити. Ми ніколи не зможемо повернути більше світ назад, до церковно-общинного життя, яке колись було в українському селі, яке було в громаді, яке було в містах, коли священик і, власне кажучи, кожен житель села, тієї чи іншої місцевості належав до якоїсь парафії. Священик повинен сьогодні іти до людей. Раніше люди йшли до Церкви. Сьогодні ж священик повинен іти в світ і проповідувати Слово Боже, через яке закликати до спасіння.

— Як настоятель Спасо-Преображенського собору, як Ви вважаєте, наскільки організована робота собору та наскільки українці залучені до діяльності церковної громади?

— Дякуючи нашому ктитору, Ігорю Володимировичу Лисову, у новому мікрорайоні Теремки-2 постав чудовий Спасо-Преображенський собор. Метаморфосіс — перекладається з грецької як Преображення, повна зміна. Сподіваюсь, що й Київ преображається завдяки таким людям і таким меценатам, яким став для нас Ігор Володимирович. Спасо-Преображенський собор — це перлина сучасного храмобудівного зодчества, подібного храму, на жаль, звичайно, в Києві на сьогоднішній день немає. І я дуже радий і гордий тим (гордий по-доброму), що Блаженнішим Владикою Володимиром мені доручено настоятельське служіння у цьому храмі і в цій общині.

Щодо організації роботи Собору, — клир Собору достатньо молодого віку, як і молода громада, як і дуже багато молоді, котра проживає у цьому мікрорайоні. Маю надію, що доручений послух священикам, котрі знаходяться в клирі Собору, вони свою роботу виконують сумлінно, а це видно з того, як щоразу більше і більше молоді приходить на богослужіння. Вірю, що ці богослужіння є зрозумілими для людей, необтяжливими для мам, котрі приходять у великій кількості причащати своїх немовлят. Життя іде, і, слава Богу, воно дарує нам як добрих людей, так і добру можливість виконувати свій обов’язок.

— Але ж Україна — світська держава. Як ваша ініціатива узгоджується із Конституцією?

— Конституцією для мене є Святе Євангеліє, а в ньому сказано «Ідіть і проповідуйте». Україна — світська держава, проте світськість цієї держави обумовлена часовим і просторовим обмеженням. Ще двадцять років тому України як держави, не було. Не було і Радянського Союзу свого часу. Ми можемо говорити — конституційність і порядок — але це відносні поняття. Вічним для всіх є Євангеліє, яке потрібно все-таки було б нам узгодити. Саме з Євангелієм ми повинні узгоджувати свою Конституцію, і свою діяльність, якщо ми вважаємо себе віруючими людьми.

— На Вашу думку, як жити сучасній людині, яка хоче бути християнином?

— Кожна душа за своєю природою християнка — з такою тезою свого часу виступив Тертуліан, один із вчителів Церкви. Кожен із нас — сучасний ти чи несучасний — жив, живе і повинен жити за Євангелієм. Євангеліє — вічна конституція, читаючи яку, ми знаходимо кожен для себе, як поступати і що робити. Слова Спасителя «Іди і ти роби також», є вічними, і читаючи Святе Письмо, ми повинні знаходити в ньому джерело для своїх вчинків, для вектору свого життя, і одночасно з тим, ми маємо приклади багатьох святих, які жили протягом тисячолітньої історії Церкви. Звичайно, у кожного з них були свої особливості історичного періоду, в якому вони жили, але ж черпати уроки з життя минулих поколінь — наше завдання, щоб знати, яким буде прийдешнє наше.

— Ви будете домагатися введення в школах релігійної освіти?

— На сьогоднішній день я не маю такого права, — домагатися, хоча мені здається, що саме із підростаючим поколінням потрібно працювати над майбутнім і Церкви, і держави. Якщо діти в школах будуть добрими християнами, то вони будуть і добрими громадянами. Це моє глибоке переконання, оскільки релігійна освіта ніколи не призведе до того, щоб людина, яка буде освіченою і євангельськи грамотною, чинила злочинно.

— Яку б настанову Ви дали нашим читачам?

— Читачам дам одну тільки настанову, яку також читав у Євангелії — любити свого ближнього і любити Бога. Відвідувати церкву і творити справи милосердя, хто наскільки може. Господь не потребує від нас чогось надмірного, чи більше наших сил. Він говорить про те, що кожен повинен взяти свій хрест і йти за ним. А хрест — це і скорботи, і хвороби, це і радощі, до речі, яким не завжди раді наші близькі. А ми повинні зі смиренням сприймати все, що відбувається в навколишньому світі, відбувається в нашій душі, в нашій родині, особистому житті та й у суспільстві. Головне — залишатися людиною, вірити в Бога, і творити Його святу волю.

Сердечно вітаю всіх зі святом Воскресіння Христового. Господь Воскрес, відповідно воскресне і кожен із нас. Ми маємо зразок, приклад Того, хто прийшов, подолавши смерть до цього життя, щоб розповісти, що ми матимемо у своєму майбутньому. Такий зразок повинен нас завжди сконцентровувати, і зводити нашу думку до бажання стати біля Христа Воскреслого, та унаслідувати всі заслуги, котрі Він дав нам Своєю хресною смертю і Воскресінням.

Бесідувала Олена Мешенко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.