Протоієрей Миколай Тишкун

Священик Миколай Тишкун

Прот. Миколай Тишкун

– Отче Миколаю, чи не віддаляє служіння Церкві від давніх друзів дитинства? Чи відчуваєте різницю у спілкуванні з віруючою людиною?

 

– Річ у тім, що моїми друзями дитинства були і є два старших брати -Сергій і Роман, які також прийняли благодать священства. Отець Сергій (старший на 5 років) після закінчення Київських духовних семінарії і академії продовжив здобуття богословської освіти в Афінському національному університеті, а отець Роман (старший на 3 роки) після закінчення КДАіС був висвячений у священицький сан та є настоятелем храму у нашому рідному місті Нетішині на Хмельниччині, в якому ми зростали та воцерковлялися. Ми постійно спілкуємося, підтримуємо та навчаємося один в одного, ділимося священицьким досвідом. Тому, в моєму випадку, служіння Церкві, навпаки, нас ще більше ріднить. Всіх інших, з ким я навчався або спілкувався на подвір’ї, можу назвати лише товаришами, про яких я завжди згадую у молитвах та при нагоді з приємністю спілкуюся.

Щодо різниці у спілкуванні з віруючою людиною чи невіруючою, то звичайно, з людиною, погляди якої збігаються з твоїми, спілкуватися завжди легше. Християнин – це людина, яка не просто живе християнським життям, як якимось захопленням або ж обрядовірством, обмежуючи свої релігійні потреби освяченням пасок, води, зілля чи будь-чого іншого, але передусім християнин – це є людина, яка звіряє своє життя згідно слову Божого, виконуючи Його заповіді, звершуючись в любові по відношенню до Нього та ближнього. Тому з віруючої людиною, наповненою християнською любов’ю, на мою думку, спілкуватися легко та корисно. Але це не означає, що спілкування з людиною, яка ще не навернулася до Церкви, може бути неповноцінним. Адже всі ми – діти Отця Небесного. Перш за все, залежить від самої людини, як вона вихована та як вона вміє спілкуватися з ближнім незалежно від обставин. Часто буває і таке, що краще поспілкуватися з тим, хто ще не в церковній огорожі, аніж з недбайливою людиною, яка ідентифікує себе християнином.

– Знаю, що ваш брат служить в Греції. Розкажіть, будь ласка, чим відрізняються наші православні віряни від грецьких? Чи є щось, що нам варто запозичити?

– Відвідини будь-якої Помісної Православної Церкви – це завжди нагадування про “єдність в різноманітності” в житті Церкви. Церковне життя в Греції має свої традиції і особливості. Зокрема, тут, за винятком монастирів Афона, користуються новоюліанським календарем, згідно з яким всі свята (окрім Пасхи і пов’язаних з нею свят) відмічаються за новим стилем. У храмах зазвичай є сидіння-стасидії, і в певні моменти служби більшість парафіян сидять. У Греції не обов’язково надівати хустину при вході до храму. Жінки зазвичай приходять на службу в спідниці і блузі, але ходити в храм в штанях теж не забороняється. Головна відмінність в духовному житті православних греків – це простота, але не в сенсі недоліку знань і освіти, тобто неуцтва, а в правильному відношенні до другорядних речей в Церкві, в розставлянні потрібних акцентів. Це можна порівняти з поглядом кота і собаки: якщо коту показати палець, то він всю свою увагу зосередить саме на ньому, не помічаючи більше нічого, собака ж дивитиметься далі за палець і бачити все, що відбувається довкола неї. На жаль, саме такий “погляд кота” має більшість наших віруючих, загострюючи свою увагу на обрядовій стороні церковного життя і якихось другорядних дрібницях, не розуміючи суті Православ’я. Чого не можна сказати про греків.

Цікавим є і те, як греки проводять церковні свята, чи то Пасха, чи Різдво Христове або престольне свято. Попри те, що правиться урочисте богослужіння, по завершенні проводяться святкові хресні ходи за участі майже всього населення міста, в ньому беруть участь діти і дорослі, одягнені у націонале вбрання, і військові з оркестрами та феєрверками. Ось прояв того, як духовне свято вірно поєднується і з святкуванням його всім населенням, не втрачаючи сенсу та значення радощів.

Ще однією істотною відмінністю є активна участь простих віруючих в церковному житті, як на рівні приходу, так і на рівні всієї повноти Церкви. Віруючі активно стежать за церковним життям і їм не байдужі які б то не було зміни. Наприклад, якщо ігноруються права віруючих з боку світської або церковної влади, тоді неодмінно проводять багаточисельні акції протесту.

– На сьогодні ви продовжуєте освіту? Які теми чи аспекти релігії вас особливо захоплюють?

– Так, я навчаюсь у Київській духовній академії на останньому курсі. Життя – це навчання, і людина має не лінуватись у цьому. Та особливо це стосується священика, який покликаний для служіння Богу та людям. Саме в служінні священнослужитель, попри свою добродійність та здобування євангельських якостей, повинен обов”язково бути також і гарно освіченим пастирем.

Що стосується тем чи аспектів, то мене захоплює абсолютно все, чи то вивчення Святого Письма, аскетики, візантології, історії західних конфесій чи будь-якого іншого предмету або теми. Звісно, одночасно все неможливо осягнути, тому є період для вивчення, наприклад, історії Елладської Православної Церкви, її літургійного життя, обрядів та традицій, є період, присвячений творінням святих Отців та аскетичній літературі і т.д.

– Яким є даний історичний проміжок часу для Церкви? Сприятливим чи ні?

– Історія невпинно змінюється на наших очах. Але Церква була, є і буде во вік незмінною, тому що вона є Тіло Христове про, що святий апостол Павло у посланні до Євреїв каже: “Ісус Христос вчора і сьогодні і во вік Той самий” (Євр. 13:8). Сприятливі чи несприятливі для Церкви умови періодично змінювалися; перші три століття проливалась мученицька кров, потім настав час вийти християнам з катакомб назовні, свідчити радість Євангельської звістки, та згодом настав період боротьби з єресями та лжевченнями і т. д.

А тепер сучасна історія Православної Церкви, після 70-ти років правління атеїстичної богоборчої влади, переживає відродження, як зовнішнє – відновлюються храми, будуються нові, відкриваються монастирі, реєструються нові парафії так і внутрішнє – людські душі наповнюються світлом благодаті Христової, бачимо храми, наповненні молоддю та дітьми, з якими необхідно вести живий діалог.

– Як би ви охарактеризували наш Преображенський храм на Теремках?

– Храм мислиться як місце зустрічі неба і землі, Ангелів і людей, які разом беруть участь в богослужінні, прославляючи Господа, Творця неба і землі; місце, об’єднуюче в молитві і чеканні Бога всіх людей. Преображенський храм являється саме тим місцем. І велика радість є служити та молитися в цьому храмі, який поєднав архітектурну красу з мистецькою вишуканістю внутрішнього оздоблення, що зробило доступним відчуття образу невидимого, небесно-духовного світу.

– Чи Бог чекає від усіх в однаковій мірі? Чи як поясните вираз “у кожного свій хрест”?

– Ціль християнського життя, по слову великого угодника Божого преподобного Серафима Саровського, полягає у стяжанні (придбанні) Духу Святого.

А ось у кожної людини методи досягти єднання з Богом різні. Хтось через подвиги – молитву, бдіння, піст, милостиню, та інші чесноти, що робляться ради Христа. Інший – у випробуваннях , скорботах, хворобах загартовує свою душу для вічності. Тобто кожному дається по мірі сил, такий хрест, який він здатний донести. Сам Спаситель говорить учням про свій хрест для кожного, який потрібно взяти та слідувати за Ним (Мф. 16:24). Для християнина власний хрест стає хрестом Христовим: тому що учень Христовий твердо переконаний, що його повсякчас пильнує Христос. Головне покладати всю надію на Його милість. І тоді Він нас підтримає і, коли потрібно, нас утішить і допоможе, щоб ми могли очиститись від гріха та отримати свою частку у Царстві Небесному.

– Чи зустрічали ви святих людей? Хто з сучасників є для вас прикладом?

– Про це я поки що не знаю. Ні один зі святих за життя ніколи про себе такого не сказав. Наприклад, преподобний Макарій Великий, люди якого за життя називали земним богом, говорив на смертному одрі: “Не знаю, чи поклав я початок своєму покаянню”. Ми можемо тільки здогадуватись.

Та з сучасників, що є взірцем для прикладу, з яким ми маємо велику радість молитися та спілкуватися у Преображенському храмі, зокрема, – це Предстоятель нашої Церкви Блаженніший Митрополит Володимир. Мені особливо пощастило та випала честь отримати благодать від Першосвятительских рук Його Блаженства в дияконській і священицькій хіротоніях. Звершуючи свій послух біля Блаженнішого Владики, маю неабияку можливість навчатися духовному життю і мудрості, наполегливості і відданості у своєму святительському служінні заради ближнього, заради української пастви.

Завжди молю та завдячую Богу за те, що ми маємо можливість молитися та трудитися з такою Божою людиною, яка є взірцем для наслідування у всьому; міцній вірі, палкій любові до Бога та відданому служінні Йому, ставленню до ближнього та у любові до Батьківщини.

Спілкувалася Віолетта Магаріт

Протоієрей Миколай Тишкун: 3 коментарі

  1. Вітаю Вас! Надзвичайно мудре порівняння про духовність на життєвому прикладі “кота та собаки” 🙂

  2. дякую за дуже гарні відповіді на запитання 🙂
    а на рахунок греків і нас , думаю у греків треба повчитися тому, як кожне велике церковне свято є і національним.
    Греки вивішують та балконах національний прапор, говорять про свою батьківщину, дякують Богу і Божій Матері,
    що вони допомогли їм за століття турецького володарювання зберегти
    православну віру і національні звичаї.

  3. Нещодавно Отець Миколай здійснив таінство хрещення нашого синочка Назарчика. Ми від усієі душі хочемо подякувати за те з якою щирісттю та добротою Ви це робите. Ми та всі наші гості були під враженням. Я хочу побажати Вам здоров’я та сил! Нехай Господь Вас оберігає!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *