Протоієрей Віталій Машинський

Протоієрей Віталій МашинськийПротоієрей Віталій Михайлович Машинський народився 19 листопада 1984 року в м. Городку Хмельницької області.

День ангела: 5 травня.

З 1991 року по 2002 рік навчався в ЗОШ №2 міста Городок.

В 1998 році закінчив Городоцьку художню школу.

В 2002 році поступив в Почаївську духовну семінарію, по закінченні якої з 2006 року продовжив навчання в Київській духовній академії.

З 2002 року по 2003 рік ніс послух в Військовому Синодальному відділі Української Православної Церкви.

23 вересня 2007 року в Зимненському жіночому монастирі був рукоположений в сан диякона Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром.

14 жовтня 2010 року в Спасо-Преображенському соборі Києва єпископом Переяслав-Хмельницьким Олександром був рукоположений в сан священика. В цьому ж соборі несе послух по теперішній час.

З благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Володимира у 2011 році був возведений в сан протоієрея.

28 жовтня 2011 року нагороджений хрестом з прикрасами.

31 грудня 2013 року Блаженнішим Митрополитом Володимиром нагороджений правом служіння в митрі.

З 2011 року несе послух в Нагородному відділі Української Православної Церкви.

 

– Отець Віталій, розкажіть, будь ласка, про себе.

– Родом я їз невеличкого містечка Хмельницької області. Під час навчання в школі паралельно навчався в церковній школі, завдяки якій, та її духовному наставнику отцю Олексію Добошу , я отримав вагоме розуміння про церковні істини , і саме це підштовхнуло мене до подальшого служіння Богу та людям.

По закінченні школи навчався в Почаївській духовній семінарії, де майже 4 роки ніс послух екскурсовода Почаївської Лаври. Саме ці роки в семінарії стали вирішаючою сходинкою мого життя , яка наблизила мене до розуміння того, що я хочу продовжувати свою духовну освіту в Київській духовній академії, яку закінчив в 2009 році. З 2008 року знахожусь в священицькому сані.

– На Вашу думку, чи відрізняється глибина віри у людини, що виховалася у християнській родині та віра людини, що прийшла до Церкви у дорослому віці?

– Знаєте, ми досить часто вживаємо цей термін “глибина віри”, і, мабуть, навіть зловживаємо ним. Справа в тому, що ніякого “благочестометра”, який би цю глибину вимірював, ні в кого немає. Жила людина все життя з дитинства доброчесним християнським життям чи в якусь одну мить зуміла змінити свою духовну індиферентність на найщиріше покаяння – ніхто, крім Бога, не візьметься порівнювати глибину віри в цих випадках.

Натомість, є інший цілком конкретний параметр віри, який даний Богом нам для визначення і, відповідно, для порівняння. Це – результат віри. “Віра Твоя спасе тебе”, – саме так його визначав Спаситель. Тобто, людина повинна вірити в Бога і жити цією вірою для отримання спасіння. Та в сучасному україномовному виразі термін “спасіння” являє собою своєрідну смислову пустку: що значить спасти від хвороби, кулі, катастрофи, неприємності – всі знають. А от що таке спасіння у християнському розумінні (при тому, що це слово повторюється християнином щодня у комплексі ранкових, вечірніх молитов та за богослужінням) – абсолютна більшість немає жодного пояснення. Як стверджує архімандрит Іаннуарій Івлієв, причина такої смислової пустки основоположного християнського терміну криється у його етимологічній невідповідності євангельському оригіналу. Справа в тому, що євангельський термін sotyria, який у слов’яно-похідному мовному середовищі перекладений словом “спасіння” насправді має інше значення – “дарування цілісності, зцілення”.

Тобто вірити треба для того, щоб у житті людському відновилась розірвана гріхом цілісність людської природи з Богом і щоб запрацював цілком конкретний механізм: коли людська душа, основними силами якої є розум, почуття і воля, визнає спорідненість з Богом, тоді отримуємо логічну послідовність: Бог – розум – почуття – воля. Тобто, отримавши через віру духовну енергію (благодать) від Бога і Його вчення, через просвітлені Богом розум та почуття воля людини буде діяти у напрямку Боговстановленого добра. Практично це виразиться в тому, що через віру людина отримає можливість і силу володіти над гріхом ? керувати собою і навколишніми обставинами.

Це і є не райсько-захмарний, а той практичний результат, який людина отримує тільки від віри Христової і заради якого необхідно вірити. Людина, яка з дитинства виховувалась у християнській сім’ї і жила вірою, від людини, що прийшла до Церкви у дорослому віці, відрізняється не глибиною, а саме результатом віри. Хто жив у вірі з дитинства, той силою віри діяв у напрямку Боговстановленого добра, тобто сам старався не творити гріха, навколишнім не дозволяв, утворював свою християнському сім’ю, у такому ж доброчесному дусі виховував своїх дітей і т.д. Покаятись, прийти до віри можна і в дорослому віці, і навіть на смертному одрі – проблема в тому, що змінити в житті вже нічого не вдасться: юні й молоді сили вже втрачені у служінні гріху, діти виросли без Бога і в гріховному безумстві, як правило, заходять дальше батьків, життєві цілі та ідеали – кар’єра, багатство, суспільно-політичні ідеї, яким десятками років служив, перетворюються в кістляві примари. “Віра без діл мертва”, – цей апостольський вислів якнайкраще характеризує такий стан: особисте розкаяння на фоні втраченого життєвого результату віри може виявитись мертвим.

Ось цю страшну різницю варто усвідомити всім, хто своє спасіння через віру відкладає “на пізніше”, на пенсійний вік, або ще гірше: хто цього результату віри позбавляє своїх дітей.

– Кого з отців Церкви найбільше любите читати, цитувати? Окрім церковної, якою ще літературою цікавитесь?

– Творіння отців Церкви – це богословсько-історична проекція і водночас критерій верифікації Священного Передання. По відношенню до них немає поняття любити чи не любити читати, у святоотцівському полі необхідно перебувати, постійно і формуючи на його основі свій світогляд, і звіряючи його. Тому стараюсь програмно і послідовно читати все, на що вистачає часу. Пам’ятаю, два перші прочитані твори – це були “П’ять слів про священство” свт. Іоана Златоуста і “Сповідь” блаж. Августина. Вважаю їх найкращими творами про шляхи священства і покаяння, багатократно перечитую їх.

Водночас творіння отців Церкви (а це в основному IV-VIII ст..) не заступають собою насущну актуальність інших літературно-богословських пластів. Потужним струменем духовної чистоти та світла є праці грецьких подвижників благочестя – в найбільшій мірі старця Паїсія. Якщо вибирати з суто життєвих позицій, то в свій час великим відкриттям для мене став грецький святий Косьма Етолійський, який на Балканах отримав титул “рівноапостольного”. Глибина богословського викладу, помножена на доступність і ясність духовного наставництва – так можна характеризувати твори свт. Миколая (Веліміровича) Сербського, які у моєму розумінні займають цілий спектр – від духовної світлини до практичного керівництва.

Із художньої класики найбільш подобається Джек Лондон з феноменальною силою духа своїх героїв. Талант митця – це Божа даність людській душі. У такому розумінні благоговійно схиляю голову перед силою слова нашої Ліни Костенко. Читаю, колекціоную все, що виходить з-під її пера, от тільки останніх “Записок українського самашедшого” придбати ще не зміг (обіцяють дістати).

– Як гадаєте, у глобальному сенсі, що найважливіше у відродженні духовності народу?

– Я б виділив два взаємно антагоністичні вектори. Найгіршим, на мою думку, є урочисті заходи, які безконечно проводяться на верхах. Найгіршими вони є тому, що заступають собою найважливіше – низову приходську системну роботу з дітьми у форматі церковних шкіл

Зараз робляться намагання ввести “Основи християнської культури” до шкільної програми. На мою думку, користі від цього буде небагато. Ця дисципліна, втиснута у хвалені рамки позаконфесійності, може дати певний багаж знань – але ці знання у відриві від релігійної практики (що є основною вимогою Міністерства освіти) ніколи не стануть власними принципами духовного життя майбутньої людини, лишень заляжуть в багаж самоцінного егоїзму. Натомість головним повинен бути процес виховання волі дитини у відповідності до волі Божої, а це може дати тільки церковна школа. Тому обґрунтовано вважаю, що найважливішим у відродженні духовності народу є формування системи церковної освіти.

– Чи відрізняється служіння і, власне, роль священика в наші дні від служіння перших священників?

– Кожна доба, при незмінній єдності основних принципів священицького служіння, безумовно, породжує свої особливості. Першим священикам доводилося діяти в умовах язичницького середовища, яке перемагалось силою християнського духа, можна сказати, якістю віри. Найгіршою проблемою сучасної духовної роботи, на мою думку, є споживацько-комфортна кількість. Понад 80% жителів України позиціонують себе християнами. З них у стані активної духовно-релігійної практики не перебувають навіть 5%. Решта людей сформували для себе зручне обрядовір’я, тісно переплетене з язичництвом та побутовим магізмом в аспекті власної користі. Хтось тішить себе омріяною ретроспективою Святої Русі, хтось вишукує апокаліптичні примари майбутнього. Для основної кількості людей достатнім є освячення пасок на Великдень і води на Богоявлення.

Тому, якщо перші священики світлом віри наповнювали язичницький світ, то сучасні мають значно болючіше завдання: воцерковити і одухотворити псевдо релігійну, псевдохристиянську масу.

– Православна Церква береже сакральність і не робить своє вчення легким, як солодка вата. Поясніть, в першу чергу, молоді, чи є небезпека від усіляких тренінгів з “трансьорфінгу реальності” та різних субкультур?

– Я б це в першу чергу хотів пояснити якраз не молоді. Є у Біблії один цікавий епізод: після потопу Ной із синами врятувались. Один із синів посміявся над наготою батька, в результаті чого заслужено отримав батьківське прокляття. А може, не зовсім заслужено, адже привід для гріха синові створив сам Ной?

Сьогодні з позицій дорослого моралізаторства ми досить часто звинувачуємо молоде покоління у всіх мислимих і немислимих бідах. Але будьмо до кінця відвертими: поле життєдіяльності дітям створюють батьки, створює дорослий світ. Дорослі позбавили дітей стабільності і вкинули їх у вир ідеології споживацтва та самозадоволення; дорослі виготовляють горілку, сигарети, наркотики і створюють притони для своїх нащадків.

Так, субкультура – це однозначний негатив в тому сенсі, що ці дитячо-юнацькі намагання заявити про свою самоцінність в одіозний спосіб є безпідставними і обов’язково впруться у прірву безрезультатності, або навіть трагізму. Тому я в першу чергу хотів би пояснити батькам, політикам, адміністраторам: якщо ми не створимо духовно-життєве поле, у якому наші діти продовжили б нас, то ця пустка знищить нас.

– Що ви побажаєте знайти всередині храму людям, які сьогодні прогулюються зовні?

– Є прекрасний вислів, авторство якого приписують декільком святим: неважливо, що ми думаємо про Бога, важливим є те, що Бог думає про нас. Тим, хто сьогодні знаходиться поза Церквою, я б порадив не витрачати життя на безплідні пошуки своєї власної моделі істини, а присвяти його пізнанню і виконанню місії, яку Бог поклав на кожне наше життя.

Спілкувалася Віолетта Магаріт

Протоієрей Віталій Машинський: 8 коментарів

  1. Щиро дякую Вам отець Віталій за Вашу підтримку та мудре слово. Завдяки Вашій настанові я прийшла в храм і зрозуміла його значення.Нехай Господь укріпляє Вас и допомагає в вашому служінні!

  2. Когда я прочитала про жизнь Серафима Соровского то сразу же у меня возникли асоциации с отцом Виталием. Даже есть некоторое родство в фамилиях – Саровского в миру фамилия была Мошнин, а отца Виталия Машинский. И теже черты сходства ко всем доброты, к каждому человеку улыбка как от самого близкого человека, скромность, смирение, никогда рядом с батюшкой вы не почувствуете какую то неловкость, я могу долго перечислять, но самое главное что такая искренняя и чистая добота даёт больше плодов в искоренении своих грехов на исповеди, чем если батюшка резко (как бывает в других церквях) обличит вас в грехах.

  3. Один саровский брат, находясь в унынии, близком к отчаянию, просил другого разделить с ним несколько минут скорби. Вышли эти два брата из монастыря после вечерни и пошли вокруг ограды, утешаясь взаимной беседой. Подойдя к одному зданию, около которого лежала тропа к Серафимову источнику, скорбящий брат хотел свернуть в сторону, чтобы в таком болезненном состоянии духа не повстречаться ему с преподобным Серафимом. Но прежде чем успели они отойти от дороги, вдруг увидели вблизи себя старца, идущего навстречу им…
    Оба брата упали ему в ноги. Старец же с необыкновенной лаской благословил их и затем пропел следующий стих 9-й песни Канона молебного ко Пресвятой Богородице: Радости моё сердце исполни, Дево, Яже радости приемшая исполнение, греховную печаль потребляющи. Потом, топнув ногой, сказал: “Нет нам дороги унывать, потому что Христос всё победил: Адама воскресил, Еву свободил, смерть умертвил”. Душевное состояние старца как бы перелилось в души скорбящих братий, и они, оживотворенные его радостью, возвратились в обитель в мирном и благодушном расположении сердца.

  4. Спаси Господи о.Виталия…Очень светлый и позитивный человек, много раз поддерживал в тяжелых ситуациях, спасибо Вам.Пусть Господь хранит Вас, вашу семью, все Духовенство нашего Храма.

  5. Дякую Господу за можливість сповідуватись у о.Віталія і відчути його доброту і розуміння. Укріпилось бажання частіше бути в Спасо Преображенському

  6. Доброго дня о. Віталій! Ми з моєю дружиною хотіли б обвінчатися у вашому соборі. З іформацією яка є на вашому сайті з цього питання ми ознайомились, але нам би хотілося уточнити де які деталі. Як і коли з вами можна буде поспілкуватися у соборі? У нас дуже щільний графік роботи серед тижня, тому було б дуже зручно якби це був вихідний день. Дякуємо за відповідь. Тарас та Наталя.

  7. Отець Віталій – священник від Бога, це втілення самої Любові. Його серце наче обіймає кожного ніжністю, прийняттям та любов’ю. Його очима ллється світло та тепло, яке благословляє та зігріває душу. Його Любов зцілює, наповнює та одухотворяє. Безмежно вдячна Богу за зустріч з ним!

Залишити відповідь до валентина Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *