Книга митрополита Олександра про автокефалію допомагає відродити зв’язок з київською спадщиною

Саме тоді, коли Православна Церква України отримала і Томос, і визнання Константинопольського Патріархату, коли потрібно включити більш потужні освітні й просвітницькі механізми, вийшла книга митрополита Олександра (Драбинка) про шлях Церкви до автокефалії.

Митрополит Олександр – людина, яка весь час щось читала, щось збирала, щось писала, щось редагувала чи щось координувала. Тож, робота, представлена 17 лютого у Софії Київській – плід багаторічної різноманітної праці.

«Можливо, вона дещо строката за змістом, але вона представляє особу. За цими текстами можна побачити реальну людину з її вподобаннями, переконаннями, поглядами. Цей, не тільки науково-історичний, а в чомусь особистий погляд, дуже важливий, тому що насправді історію пишуть не історики, а реальні люди», — зазначив ректор Відкритого православного університету Святої Софії прот. Георгій Коваленко під час презентації.

Владика Олександр зауважив, що в дослідженні йдеться про священні мови, які використовуються, використовувались, можуть використовуватися за богослужінням. Про значення мови, якою вона повинна бути і що означає мова в нашому церковному і повсякденному житті.

Говорив владика і про стосунки з Вселенською патріархією. На його думку, ця тема заслуговує на окреме дослідження, для якого потрібно збирати матеріали та їх описувати.

Тим, хто прийшов на лекцію пощастило, бо владика Олександр, здебільшого, говорив про те, чого в книжці немає. Зокрема, цікавим був невеличкий екскурс в бачення покійним Митрополитом Володимиром можливого сьогодення.

Постійно запитують: «А як би поступив в тій ситуації сам Митрополит Володимир?».

Кожен мав би зробити висновок сам. Хтось його знає більше, хтось – менше, хтось знає особисто, дехто – тільки по телебаченню.

Блаженніший Митрополит Володимир був внутрішній поміркований українець-патріот. Я б не говорив про те, що він був автокефалістом. Але дуже проукраїнська його позиція була відома широкому колу.

Весь виступ митрополита Олександра (Драбинка) слухайте в SoundCloud

Поділитися враженнями від книги прийшли видавці, колеги, друзі.

Костянтин Сігов, видавництво «Дух і літера»

Я під сильним враженням від цієї книги. Можливо, у вас були моменти, коли ви гостро відчували, наскільки наша традиція бракує джерел, наскільки історія не тільки XI-XII ст., а навіть XX ст. пошматована білими плямами. Тож, саме ця книга надає джерела.

***

Є кілька моментів, які мене особливо вразили. Якщо говорити про майбутнє, то тут чітко сформульовано завдання для всіх нас: «З Церкви пострадянської ми маємо стати Церквою справді євангельською, зосередженою на своїй місії, Церквою, яка до кінця усвідомлює свою відповідальність за проповідь в українському суспільстві благої вісті Христа, готової не лише проповідувати…»

Весь виступ Костянтина Сігова слухайте в SoundCloud

Прот. Олександр Трофимлюк, Київська православна богословська академія

Книга має досить цікаву назву «Українська Церква: шлях до автокефалії». Очевидно, що ці шляхи до автокефалії були різні. І на відміну від того шляху, який обрав владика у своїй книзі – отримання канонічної автокефалії, я належу до того числа українського духовенства, яке підтримувало проголошення чи самопроголошення автокефалії Української Церкви. Але так чи інакше, хоч шляхи різні, але мета в нас одна. І тепер наша мета – утворення Єдиної Церкви.

***

Також отець Олександр звернув увагу на аналітичність викладу матеріалу, науковість. При цьому відзначив доступність викладу матеріалу, яка буде зрозуміла навіть непідготовленому читачу.

Особливо о.Олександр звернув увагу на введення великої кількості в обіг документів, матеріалів, які, звичайно, можна десь знайти, але які закриті для широкого загалу. Тому видання подібних книг, він вважає, ще однією щаблинкою в розвиток української богословської науки.

Весь виступ прот. Олександра Трофимлюка слухайте в SoundCloud

Дарія Морозова, співробітник «Дух і літера»

Для мене ці роздуми особливо цінні тим, що це безпосереднє свідчення безпосереднього учасника подій, яке залишається і нам, і наступним поколінням.

На перший погляд, мені видається певним ієрогліфом всієї цієї книги і, можливо, всього, що відбувається, текст під назвою «Боротьба за київську спадщину». Для мене – це відповідь на питання, яке я часто чую від опонентів, мабуть, не тільки я його чую: що ж вам не подобається в УПЦ? Адже у нас все є, у нас свята людина – митрополит Онуфрій, у нас є священики-патріоти, які українською розмовляють, монахи святогорські душевно співають колядки і передають гроші на АТО і т.д.

Дійсно, я не хочу з цим сперечатися, дійсно, все це є. Проблема в тому, в рамках якої парадигми все це відбувається. Чи це відбувається в рамках парадигми київської спадщини, чи це відбувається в рамках парадигми, де Київ грає якусь лише підпорядковану роль, яка інструментально використовується для обслуговування чиїхось інших ідеологічних інтересів.

Тут знову можна буде почути заперечення: ми ж так любимо київську спадщину, це ж наша купель хрещення, «мать городов русских», ми любимо це місто, ми любимо до вас приїздити, ваші колядки любимо і все інше.

Але якщо вдуматися, уважно почитати цю книгу, то ми зрозуміємо, що це не є любов до живого сучасного Києва. Це є та любов, яка вбиває пророків і потім будує красиві гробниці. Київ потрібен, дійсно, в минулому часі.

Весь виступ Дарії Морозової слухайте в SoundCloud

Прот. Петро Зуєв, упорядник

Якщо розглядати цей сюжет набуття автокефалії, ми бачимо першу серію, перший сезон з 1918-1925 рр. Там доволі жорстко проаналізовані всі помилки автокефального руху того часу. Сьогодні ми знаємо фінал – надано Томос. Це можна пояснити лише тим, що Господь нас любить і виправляє всі наші помилки, скеровуючи нас на той шлях, який виводить до здобуття мети певної.

Весь виступ о.Петра Зуєва слухайте в SoundCloud

Прот. Андрій Дудченко:

Є три аспекти, на які я хотів би звернути увагу.

Перше, це один з розділів «Українська автокефалія як моральний виклик».

Дійсно, опоненти часто говорять, що неможна переходити до автокефалії, тому що це є певна зрада тій церкві, в якій ми перебуваємо на даний момент, тобто, Московському Патріархату. Але насправді владика блискуче показує, що саме прихід, (не кажу «перехід»)… це є те, до чого закликає нас наша совість.

Друге питання – про мову богослужбову. І останнє – це питання про національне і кафолічне.

Дякую владиці за цей труд, який дійсно читається із захопленням. Вітаю з цією подією всю православну спільноту України.

Весь виступ о.Андрія Дудченка слухайте в SoundCloud

Прот. Богдан Огульчанський, науковий секретар ВПУ

Ми знаходимося не на буденному етапі рецепції всього, що відбувається. Жива історія твориться на наших очах, нашими руками. Ми всі тут, в більшій чи меншій мірі, є творцями цієї історії.

Але дуже важливою частиною цієї історії є уміння мати таку думку, щоб цю історію побачити в морально витриманих тонах споглядання, з одного боку. З іншого — небайдуже, з відкритою душею, з відкритим серцем, але при цьому з критичним розумом.

І ця книжка поєднує в собі ці якості. Тому я б сказав, що вона варта вивчення в навчальних духовних закладах і нашими парафіянами.

Весь виступ о.Богдана Огульчанського слухайте в SoundCloud

Фото Максима Сидоренка

Відкритий православний університет

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *