Божественна літургія у неділю 17 грудня

Сьогодні, у неділю 17 грудня, Божественну літургію, а також всеношну напередодні у Спасо-Преображенському соборі очолив митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр у співслужінні кліриків храму. Православна Церква сьогодні вшановує пам’ять святої великомучениці Варвари і преподобного Іоана Дамаскина. Проповідь після Апостольського читання читав протодиякон Іван Гичун, проповідь після Євангелія сказав протоієрей Тарасій Козка.

За підтримки голови Парафіяльної ради собору Ігоря Лисова богослужіння транслювалося наживо на нашому сайті та на національному телеканалі “Перший Ukraine”.

(Відео буде доступне для перегляду після обробки на сервері)

Проповідь протодиякона Івана Гичуна на Апостольське читання

Щойно ми прослухали уривок з Послання апостола Павла до Колоссян. Це одне з пізніх послань апостола, яке він написав, перебуваючи в ув’язненні в Римі.

Що ж спонукало його написати це послання?

Річ в тім, що до нього дійшла звістка про те, що до християн міста Колосси (це на території сучасної Туреччини) почали приходити деякі лжевчителі. Вони нав’язували думку про те, що Бог настільки є далеким від нас, що спілкуватись з Ним напряму ми не можемо. Посередниками ж у спілкуванні між нами і Богом слугують створені Богом духи — ангели й Христос як один з них, хоч і найвищий. Тобто вони говорили, що Христос — не Бог, а лишень творіння. Саме тому, турбуючись про чистоту віри колоссян, апостол й береться за перо.

І сьогоднішній наш уривок — це фактично короткий опис вчення про Ісуса Христа, і Його роль в світі та в ділі нашого спасіння.

Спершу ап. Павло говорить, що Бог «покликав нас до участі у спадщині святих». Тут мова йде про правильне побожне життя в благодатному царстві Христовому, як це робили святі. Під святими тут маються на увазі всі вірні християни, що разом утворюють Церкву Христову. І главою її є Сам Христос Бог. Далі апостол підкреслює, що той самий Христос, який є Творцем і Вседержителем всього світу, й ангелів в тому числі, заради нас на хресті пролив кров Свою. Він помер, взявши на себе наші гріхи. А на третій день воскрес. Самопожертвою Його ми врятовані. І відтепер віримо й надіємось, що, як Христос воскрес, так і ми у свій час воскреснемо.

Тому й називає апостол Христа «початком, первістком з мертвих». Він – початок, ми – продовження. А от яким буде те наше нове життя після воскресіння, залежатиме від нас і тільки від нас, бо зізнаймось собі щиро: працювати нам є і завжди буде над чим. Ми недосконалі і, на жаль, Бог не завжди в нас на першому місці в житті. І навіть якщо ми не ухиляємось, подібно до деяких колоссян, вірою від Христа, то часто проявляємо свої звичні лінь й байдужість і тим самим зводимо нанівець всі наші попередні духовні труди та й взагалі відхиляємо спасительну дію благодаті Божої в нашому житті. Адже тільки працюючи над собою, можемо досягти бажаного.

Тому, твердо й непохитно тримаючись віри нашої, дорогі браття й сестри, будьмо достойними тих благ, які нам щодня посилає Господь. І робімо все для того, аби Бог зайняв належне Йому місце в нашому житті і житті наших дітей. Амінь.

Проповідь на Євангельське читання.
Протоієрей Тарасій Козка

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі в Христі брати та сестри! Сьогодні ми почули Святе Євангеліє про зцілення десятьох прокажених. Євангелист Лука розповідає нам, що коли Ісус Христос входив до одного села, перестріли його десять мужів хворих на проказу, які стали здалеку та в один голос кричали: «Ісусе, наставнику, змилуйся над нами!» Христос на це відповів їм: « Підіть і покажіться священикам.» Та коли вони ішли, то очистились.

Один з них як побачив, що очистився,повернувся і почав гучним голосом славити Бога. Тоді Господь сказав: «Чи не десять очистились? А дев’ять же де? Чому вони не віддали хвалу Господу, крім цього чужинця?» І сказав Господь йому,щоб він підвівся, бо віра спасла його.

«Ніщо так не приємно Богу, як вдячна душа», – пише нам святитель Іоанн Златоуст. Хоча людська подяка не зробить Бога ні більш могутнім, ні більш живим, але вона збагатить і зробить більш могутніми і живими самих людей. Подяка зближує нас до Безсмертного Бога,поблизу якого ми ніколи не будемо в житті вічному, якщо не пристанемо до Нього у житті тимчасовому.

Цитуючи приснопамятного митрополита Володимира (Сабодана), хочу сказати наступне: “Свята Церква, розуміючи неміч людську в мить Божественної Літургії, а саме на початку євхаристичного канона не випадково нагадує нам, що потрібно дякувати Господу. Ми повинні,в першу чергу, подякувати Богу. За що же дякувати? За те, що від нього отримуємо. За те,що ми маємо щастя жити та дихати, маємо надію відчувати та любити, навіть за те, що маємо страждати та плакати. За все це, як благодіяння,послане від Бога ми повинні Йому дякувати. Відчуття подяки – саме світле і піднесене відчуття серед релігійних відчуттів.

Слід зазначити, самаряни того часу сповідували іншу віру, і тим не менше цей самарянин славив нашого Господа Ісуса Христа та отримав зцілення від прокази, та зауважимо, що перший із десяти віддав Хвалу нашому Господу.

Багато роздумів виникає з приводу сьогоднішнього Євангельського читання. Головним питанням,це є питання нашої віри. Для того, щоб отримати зцілення, потрібно мати тверду віру і переконливу віру в Ісуса Христа. Віра – постійне тренування нашої духовної суті, це молитва, роздуми над правильним християнським життям, систематичним відвідуванням церковних богослужінь та повага до старшого покоління.

Друге, що ми повинні взяти собі за правило з сьогоднішнього Євангелія, – це те що проказа буває різна, вона буває тілесна, але буває і духовна. Людина, захворіла гріхом, тяжко страждає, і страждання ці з тілесними не порівняти. Духовний недуг віддаляє нас не лише від християнської спільноти людей, але найперше – від Бога. Людина гріховна не приходить до храму, не бере участі в богослужіннях і поступово оточує себе такими ж хворими людьми. Гріхи, чим вони важчі та чим їх більше, віддаляють нас від Христа. Лише в Таїнстві Покаяння через очищення ми можемо знову з’єднатися з Церквою і з Богом, стати не на відстані,як прокажені, а подібно до очищеного самарянина підійти і подякувати Господеві.

Підемо ж закликом Спасителя, за голосом Церкви, прислухаємось до цього що було сказане вище і подякуємо Господу за Його великі милості до нас, і нехай сподобить нас Господь відчути у серці своєму Божественний тихий голос: «Встань,іди віра твоя спасла тебе». Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *